Тетяна Миснікова

Сім'я як система

Як відомо, сім'я – це не просто двоє чи декілька людей, що мешкають під одним дахом. Це мікросоціальна система, що існує по певним законам, правилам.

Коли все спокійно, стабільно, то всі члени сім' ї знаходяться на своїх звичних місцях, знають що їм робити, яку роль вони відіграють, які зв’зки між членами родини діють, до якої спільної мети прямують.

Таким чином, сімейна система підтримує свою стабільність і рівновагу через взаємодію з середини себе і з своїм оточенням. І, як будь яка складно організована система, сім'я змушена постійно займатися підтримкою своєї стабільності, згідно умов зовнішньої середи, що постійно змінюються,та своїх потреб.

Кризові етапи розвитку сім'ї

Сiмейнi кризи.

Сiмейнi кризи -- складнi перiоди, через якi проходить кожна сiм'я. Що таке сiмейнi кризи? Чому вони викають? I як їх долати?

-- Сiмейнi кризи- це закономiрний процес. Адже сiм'я -- це система, яка iснує i розвивається за  своїми законами. Сiм'я -- це живий органiзм, який має свої задачi i етапи розвитку, поступово проходячи через певнi перехiднi стани.

Важливо зрозумiти, що кризи в життi будь-якої сiм'ї - це нормально. I не треба їх лякатися. Так, це тяжкий перехiдний стан i треба навчитися його переживати. Адже найчастiше цi перехiднi стани супроводжуються гострими перживаннями i емоцiйними стресами.

Кожна сiм'я, навiть наймiцнiша та найщасливiша, переживає кризи, якi страшнi лише в тому випадку, якщо немає практики конструктивного виходу з них. Сiмейнi кризи- це  своєрiднi стреси, якi можуть змiцнити сiм'ю, а можуть i сприяти її руйнацiї. Помилкою було б вважати, що лише прикрощi та драматичнi подiї можуть спровокувати сiмейну кризу. Радiснi подiї можуть потрясти сiм'ю не менше. Тому практично рiвнозначнi за ступенем впливу одруження та розлучення, народження та смерть члена сiм' ї, рiзке зменшення й збiльшення доходiв, закiнчення школи, вступ до Вузу, провал на вступних i т.д.

Сiм'я не буде знати, що таке криза лише в тому випадку, якщо буде досить гнучкою системою. У кризовi моменти потрiбно бути готовим до змiни правил, кордонів, ролей членiв сiм'ї, перерозподiлу обов'язкiв Усiм членам цiєї системи важливо вмiти домовлятися i дотримуватись договору.

Криза змушує кожного члена сiм'ї, навiть дiтей, у чомусь змiнитися, набути нової якостi, відчути, пережити, усвідомити певні зміни, відмовитись від стереотипної поведінки,зробити свідомий вибір щодо нового досвіду для розвитку сім’ї.

-- За якими симптомами можна визначити, що сiм'я вступає у кризу?

-- Симптом- це те, що займає певне мiсце в сiмейнiй системi. А в залежностi вiд симптому формується i симптоматична поведiнка.

Одним з початкових етапiв кризи є загострення банальних протирiч в сiм'ї.

Це може бути щось зовсiм просте, примiром, хто сьогоднi купить хлiб на вечерю. А за ним тягнеться уся решта. Згодом  це поширюється на весь дiапазон стосункiв i виникають гострi моменти в комунікації...Непомітно для себе сім*я набуває конструкцію: *жодного дня без конфлікту* Так починає хворіти комунікація (спілкування).

Варто знати, що якщо хоча б один член сiм'ї створює і переживає внутрішній конфлiкт, з часом в нього втягуються усi решта. Адже, як я вже казала, сiм'я -- це система.

Внутрiшнi переживання кожного передаються iншим членам родини.  Старi способи спiлкування, комунiкацiї стають неефективними. Криза поглиблюється. В результатi в одного з подружжя виникає незадоволення шлюбом. Несприйняття своєї половинки. На iндивiдуальному рiвнi виникає вiдчуття нерозумiння, безвиходi, марностi зусиль аби змiнити ситуацiю.

Ознакою кризи є щоденнi сварки, взаємнi звинувачення, вiдсутнiсть сексу.

Коли один з партнерiв уникає вирiшення проблем, а iнший, навпаки, добровiльно звалює усi проблеми на свої плечi, важливо зрозумiти: аби подолати кризу, найперше треба розібратись в своїх власних почуттях і бажаннях на даному етапі життя. А людська природа є така, що кожен чинить опiр до змiн. Присутнiй суб'єктивiзм.

*Нехай щось або хтось змiниться, лише мене не чiпайте*. З часом усе стане як завжди, головне, аби я не мiнялась (мiнявся). Це небажання до змiн перекидається на iнших членів родини. Дiти- це пiдсистема в сiм'ї. I вони так само включені в переживання дорослих.. Якщо мiж дiтьми виникають непорозумiння, ( чи єдина дитина в сім’ї різко змінює поведінку, часто починає хворіти),то для батькiв це має бути сигналом, що не все гаразд у їхнiх вiдносинах.Таким чином, дитина несвідомо просто хоче переключити увагу батьків з їх прблемних стосунків на себе.

Якщо пара у перший рiк сiмейного життя не навчилась вирiшувати певнi проблеми, непорозумiння, то їй дуже важко перйти до наступного етапу, оскільки сiм'я немає досвiду, як це робити. I невирiшенi задачi однозначно будуть гальмувати наступнi стадiї розвитку. Сiмейне життя перетвориться у суцiльну кризу. I добре, якщо пара звернеться до спецiалiста.

-- Чи для виходу з кризи виправданi будь-якi засоби? Маю на увазi, наприклад, коли жiнка зважується на народження другої дитини, сподiваючись таким чином направити розвиток сiм'ї в iнший бiк?

--На жаль,це відтягне увагу з проблеми тимчасово. З часом настане повторення, загострення. Це означає лише одне -- закритiсть до змiн. Доведеться знову переживати свiй кризовий етап.

-- Чи можна за поведiнкою дiтей визначити, чи є в сiм'ї проблеми?

-- Дiти -- це лакмусовий папiрець стосунків у сiм'ї. Дiти завжди перетягують на себе увагу аби вiдволiкти батькiв вiд конфлiктiв.

Для самих дiтей це несвiдоме рiшення. Найпростiший спосiб- це соматичне переживання неприємних емоцій: хвороба. Далi дiти починають погано вчитися. Якщо дiтей кiлька, вони не можуть порозумiтися. Мiж ними частi сварки, вони б'ються мiж собою. I, що головне, такi дiти часто похмурi, розгублені.

 

                                         Сiмейне життя проходить певнi етапи.

Аби вмiти гідно i без жертв долати їх, слiд знати особливостi цих етапiв.

Перший етап -- це створення сiм'ї

Молодi люди ще перед одруженням повинні домовитись i заключити контракт. (створити конституцію власних стосунків) Це може бути шлюбний договiр, затверджений у нотарiуса, а може бути просто усна домовленiсть обох щодо розподiлення певних функцiй, розподiлення ролей, кордонiв, просторів. Це дуже важливо. Адже незабаром вiдбудеться перехiд вiд самотнього життя до парного iснування. I саме на цьому етапi треба притертися, адаптуватися до майбутнього сiмейного життя. Бажано було б встановити кордони i для друзiв, родичiв аби вони вiдчули майбутнi змiни.

Другий етап -- поява дитини в сiм'ї

Тепер обоє мають засвоїти не лише стосунковi ролi, але й батькiвськi. На цьому етапi треба навчити вирiшувати iншi задачi, пов'язанi з доглядом за дитиною. Як тiльки на свiт з'являється дитина, кохана жiнка стає матiр'ю, а коханий чоловiк -- годувальником сiм'ї.

Пара має iдентифiкуватись як батьки. А в нас, як правило, бiльшiсть розумiє батькiвство вже на другiй дитинi, а не на першiй. На цьому етапi важливо аби була триангуляцiя: мама-тато-дитина. Щоб потiм сiм'я як система гармонiйно розвивалася. В перший рiк дитини тато має бути присутнiй в стосунку постiйно. Не пiв- годинки зранку i десять хвилин ввечерi. Якщо так є- усе. Основа для кризи вже закладена на подальшi роки. Чоловiк має бути готовим до того, що йому доведеться додатись до деякої роботи по дому: попрати, прибрати, приготувати їжу.

Крiм цього, з появою дитини у лiжку настає затишшя. Цей новий розподiл ролей стає iспитом для кохання. Але й без дитини приблизно пiсля п'яти рокiв сiм'я часто зазнає краху. Роками подружжя займалось своїм домом, прикрашало оселю i тепер, коли все зроблено, вони не уявляють, що ще їм спiльно робити i обговорювати.

Третiй етап -- дитина йде до школи

Тут сiм'ю чекає випробовуваня.

Необхідно усвідомити, наскiльки обоє ефективнi як батьки. Як вони пiдготували свою дитину до школи. Чи правильно вони її виховали. Адже тепер дитина -- представник сiм'ї -- потрапляє в зовнiшнiй свiт- у школу. I те, наскiльки дитина успiшна в школi -- настiльки сiм'я ефективна у соціумі.

Дитина не хоче вчитись? То батькам не карати її треба. Треба було закласти умови для навчання. Не лише стiл купити, а готувати дитину до школи,займатись з нею. Якщо цього не було, в вочевидь, в той час родина переживала кризу. I батькам було не до дитини.На цьому етапі не варто покладатися на бабусь і дідусів, вихователей, нянь і т.п. Це один з найгрунтовніших кроків, що є відповідальністю батьків: створити передумови для успішного навчання дитини, закласти мотивацію!!!!!!

З часом дитина дорослiшає, входить у пiдлiтковий вiк, який( досить часто) спiвпадає з кризою середнього вiку у батькiв. Криза накладається на кризу. Раптом один з подружжя починає думати: -- "Я своє життя уявляв по-iншому".

Жiнки, якщо вони не зробили кар'єри, починають заздрити бiльш успiшним в цьому планi подругам. Жiнки, яка сидiли з дiтьми, можуть почати вважати, що роки були загубленi безповоротно, i тому вони не досягли того, чого хотiли. Що кращi роки свого життя вони поклали пiд ноги рiдним, витратили на їх обслуговування.

Чоловiки хочуть ще раз "почати спочатку". З'являються ідеї про * інші стосунки*

Дiти-пiдлiтки хочуть автономiї. I тут батькам треба встигнути свою батькiвську поведiнку змiнити. Не зловживати владою батьківською, а спiлкуватись з чадом, як з дорослою особою. Тут закладається і відповідальність за свої вчинки, і довіра перевіряється.!!!!!Готувати свою дитину до дорослого життя, до вибору професiї. Важливо вчасно морально пiдготувати до перехiдного вiку свою дитину: поступово розширювати зону її автономії, стимулювати прояви самостiйностi, виробляти в собi готовнiсть колись таки вiдпустити дитину.

Четвертий етап-- "вилiт з гнiзда"

Це перiод, коли дитина покидає сiм'ю. Коли дитина здобуває фiнансову i емоцiйну незалежнiсть.

П'ятий етап -- "опустiле гнiздо"

Дитина йде з батькiвського дому i створює свою сiм'ю. На цьому етапi батькфiвська функцiя виконана. I пара повинна змiстити акцент на свої iнтереси, стосунки.

Шостий етап -- це смерть i втрата одного з подружжя

Коли знову треба пербудовувати вiдносини з дiтьми. Це той етап, коли батьки вже залежать вiд дiтей.

-- Є сiм'ї де взагалi не знають, що таке якiсь кризи. На вашу думку такi пари знають якийсь секрет?

-- Однозначно мають. Але вони ним не дiляться. Тому-що такi сiм'ї в психотерапевтів не опиняються.!

 

Автор материала: Тетяна Генадіївна Миснікова.

Симптом або сімейна проблема, як індикатор сімейної кризи

В той момент, коли під впливом зовнішніх обставин внутрішньосімейна рівновага порушилась і настав час щось змінювати та шукати новий спосіб сумісного існування, як правило, виникає достатньо багато негативних почуттів: страх, тривога, образа, ревнощі. Такі почуття по різним причинам не можуть бути озвучені між членами родини, не можуть бути почутими один одним, не можуть бути прийнятими та усвідомленими.В той момент, коли під впливом зовнішніх обставин внутрішньосімейна рівновага порушена і настав час щось змінювати та шукати новий спосіб сумісного існування, як правило, виникає достатньо багато негативних почуттів: страх, тривога, образа, ревнощі. Такі почуття з різних причин не можуть бути озвучені між членами родини, не можуть бути почутими один одним, не можуть бути прийнятими та усвідомленими.

Як наслідок, виникає "симптом" (в немедичному сенсі), який дозволяє ще певний час зберігати стабільність сімейної системи, але ціною вимушеного пристосовування та страждання когось з членів сім'ї та дисфункцією, неповносправністю сім'ї як системи. Відбувається це тому, що ризики від старих поведінок є відомими і тому менш загрозливими, ніж спроба зустрітися з чимось новим – примарним, невідомим, чого заздалегіть неможливо дізнатися.

Що робить психотерапевт?

Сімейний психотерапевт підтримує сім' ю, як систему, звертаючи увагу на те, як сім’ї вдається або не вдається діяти, почуваючись єдиним організмом: бути разом і, водночас, не втрачати індивідуальності кожному члену сім’ї, давати підтримку іншим і отримувати ії для себе, знаходити час, щоб бути разом подружнью парою, а не тільки батьківською…

Важливо з'ясувати, що члени сім'ї можуть виносити на ообговорення, а що ні, чи є табу та заборонені теми.

Сімейний психотерапевт з'ясовує:

- як члени сім'ї спілкуються між собою – їх комунікацію

- явні та приховані норми, правила, по яким живе сім'я та ії члени

- сімейні міфи і сценарії

- сімейні кордони: що дозволено в сім’ ї ії членам, а що ні, на що здатна вся сім'я в цілому, а де її можливості обмежені

- фактори, що сприяють стабільності сімейної системи ( народження дітей, сварки, як спосіб відчути близькість примирення, залежна поведінка одного з членів родини )

- історії батьківських сімей та поколінь ( генограма )

Мета моєї роботи як психотерапевта – підтримати надію клієнта на те, що зміни можливі, та розібратися з його відчаєм. Зробити так, щоб він зміг побачити, відчути власний ресурс, підтримати прагнення та сили людини і разом знайти нове рішення.

Панічні атаки і панічний розлад

Панічна атака може відбутись раптово в будь-якому місці в будь-який час. Це можуть бути дуже різні ситуації - від максимально напружених (наприклад, під час публічного виступу) до мінімально напружених (наприклад, під час розслаблення чи сну). Але, як правило, паніка виникає, коли людина відчуває загрозу. Паніка може бути одноразовим явищем, але багато людей мають повторні епізоди.

Панічна атака являє собою раптовий короткочасний напад вираженого дискомфорту або страху, що супроводжується соматичними або когнітивними симптомами. Панічний розлад складається з повторюваних панічних атак, зазвичай супроводжується страхом їх повторення або поведінкою уникнення ситуацій, які можуть спровокувати розвиток атаки. Діагностика грунтується на клінічних даних.

Панічний розлад зазвичай починається в пізньому підлітковому, ранньому дорослому віці; жінки хворіють у 2-3 рази частіше чоловіків.

Симптоми панічних атак і панічних розладів

Панічний напад починається раптово і включає як мінімум 4 симптоми з 13. Симптоми зазвичай досягають піку через 10 хв, потім поступово, протягом декількох хвилин, зникають, при цьому практично не залишається ознак, які може спостерігати лікар. Незважаючи на дискомфорт, часом дуже сильний, панічні атаки не представляють небезпеки для життя.

Симптоми панічного нападу

Когнітивні

• Страх смерті
• страх зійти з розуму або втратити контроль
• відчуття нереальності, незвичайності, відстороненість від навколишнього світу

Соматичні

• Біль або дискомфорт у грудях
• Запаморочення, нестійкість, слабкість
• Відчуття задухи
• Відчуття жару або лихоманки
• Нудота або інші неприємні відчуття в області шлунка
• Заціпеніння або відчуття поколювань
• Серцебиття або прискорений пульс
• Відчуття нестачі повітря та утруднене дихання
• Підвищена пітливість
• Тремор і тремтіння

У більшості пацієнтів з панічним розладом присутні занепокоєння, страх чергового нападу (випереджальна тривога), вони уникають місць і ситуацій, де раніше спостерігалася паніка. Пацієнти з панічним розладом часто вважають, що вони страждають важким захворюванням серця, легень або головного мозку; вони часто відвідують сімейного лікаря або звертаються за допомогою у відділення швидкої допомоги. На жаль, в цих ситуаціях основна увага фокусується на соматичних симптомах, і правильний діагноз не завжди виставляється. У багатьох пацієнтів з панічним розладом також спостерігаються симптоми депресії.

Кроки,що можна зробити самостійно для подолання панічних атак:

проаналізувати інформацію про паніку та стани, що ії супроводжують. Прочитайте про тривогу, панічний розлад і боротьбу з ним.Ви дізнаєтесь, що відчуття, які ви переживаєте, нормальні, і ви не божеволієте.

Уникайте куріння і кофеїну. Куріння і кофеїн можуть спровокувати напади паніки у деяких людей. Отже, корисно уникнути сигарети, кави та інших напоїв з кофеїном. Також будьте обережні з ліками, які містять стимулятори: такі, як таблетки для схуднення та ін.

Дізнайтеся, як контролювати своє дихання. Гіпервентиляція викликає багато відчуттів (такі, як запаморочення і біль в грудях), що виникають під час панічної атаки. Глибоке дихання, з іншого боку, може полегшити симптоми паніки. Навчившись контролювати своє дихання, ви розвиваєте навички, які можна використовувати, щоб заспокоїтися.

Практика технік релаксації. Коли людина регулярно практикує йогу, медитацію і прогресивну м'язову релаксацію, тіло вчиться розслаблятись. Не тільки ці релаксаційні практики сприяють релаксації, але вони підвищують почуття радості і спокою. Знайдіть час для них у вашому повсякденному житті.

Людям, що страждають на панічні атаки необхідно зрозуміти, що тільки професійне лікування і психотерапія допомагають контролювати симптоми.

Батьки i дiти.Гiперактивнi дiти

  Усі батьки хочуть мати спокійних, слухняних, ідеальних дітей. Але надміру тиха дитина викликає тривожність: чи все з нею гаразд? Чи не хвора? З іншого боку теж недобре, коли дитина день і ніч неспокійна. Де ж знаходиться межа між активністю і гіперактивністю?

-- Що таке гіперактивність?

 --Cиндром дефіциту уваги з гіперактивністю (СДУГ) - найпошириніша проблема в дитячому віці. СДУГ – найчастіша причина поведінкових порушень і труднощів у навчанні в дошкільному і молодшому шкільному віці, проблем у взаєминах з оточуючими і, як наслідок, заниженої самооцінки.

 Вперше цей синдром був описаний в 1902 роцi. В 1937 р. з’явились перші публікації про його медикаментозне лікування. І лише у 1980 році ХХ-го століття цьому синдрому дали визначення. СДУГ включає порушення уваги (дефіцит уваги), ознаки імпульсивності і гіперактивності. Якщо ознаки гіперактивності, як правило зменшуються по мірі дорослішання дитини, то відволікаємість і імпульсивність можуть залишатися у дитини на довгі роки, створюючи підґрунтя для неврозів, соціальної дезадаптації.

 -- Коли саме можна діагностувати у дитини цей синдром?

 -- Ознаки гіперактивності проявляються у дітей у дошкільному та молодшому шкільному віці. В 4-6 оптимальний вік, коли вже можна об*єктивізувати наявність розладу уваги.

Якщо дитина гіперактивна, важко не лише їй, а й її оточенню: батькам, вихователям, однокласникам, вчителям. Такій дитині притаманна пiдвищена неуважнiсть (не тримає уваги на деталях, труднощі втримання уваги, незібраність, зниження вибірковості уваги, часте переключення уваги з одного заняття на інше), імпульсивність (на запитання відповідає не дослухавши запитання до кінця, діє не обдумав, перебиває інших), гіперактивність ( непосидючість, *ніби мотор прикріпили*)

Але найяскравіше гіперактивність проявляється у дітей в старшому дошкільному і молодшому шкільному віці. У цей період здійснюється перехід до ведучої – учбової діяльності і, в зв'язку з цим, збільшуються інтелектуальні навантаження: від дітей потрібні уміння концентрувати увагу на тривалішому відрізку часу, доводити почату справу до кінця, добиватися певного результату. Саме в умовах тривалої і систематичної діяльності гіперактивність заявляє про себе дуже переконливо. Батьки раптом виявляють багаточисельні негативні наслідки непосидючості, неорганізованості, надмірної рухливості свого малюка. На дитину скаржаться вихователі, вчителі. Тому такій дитині потрібна своєчасна і комплексна допомога.

 -- Хто саме діагностує, що дитина гіперактивна?

-- Хочу зазначити, що діагноз – гіперактивність дитині може поставити лише спеціаліст – психіатр або психоневролог на основі клінічних даних і вивчення анамнезу.

 Але життя показує, що часто в нас діагноз ставлять як? Більше 50% випадків діагностують вчителі, вихователі. Вони скаржаться батькам на дитину, на її поведінку. Батьки карають дитину, або мама сідає за комп’ютер і в Інтернеті шукає допомоги, замість того щоб показати дитину спеціалісту. Гіперактивність, ще раз наголошую на цьому, не самостiйний дiагноз. Це сукупнiсть симптомiв, які можуть бути ознакою неврологічних проблем. Але в70% звернень СДУГ діагностують мами по матеріалам інтернету, вчителі, щоб позбутись відповідальності за проблемних дітей, а лікарі *скидаються* на медикаментозну терапію, що не забирає причини гіперактивності.

Враховуючи недоконану систему і діагностичної, і корекційної роботи з такими дітьми, ймовірність медикаментозної терапії набуває стійкої тенденції. А батьки лишаються з проблемою гіперактивності власної дитина на самоті.

 -- Як саме можна допомогти такі дитині?

-- Допомога гіперактивній дитині – це комплексний процес, і багато підводних каменів на шляху до повного відновлення. Якщо батьки звертаються до спеціалістів, то в процесі дiагностики фахівці використовують опитувальник батькiв i педагогiв щодо поведінки дитини, спостереження,тестування, медичні обстеження і тп. Допомога кожній гіперактивній дитині розробляється суто на індивідуальній основі. Чим ранiше проблему буде виявлено, тим ранiше почнеться корекцiя.

-- Хто більш схильний до гіперактивної поведінки: хлопці чи дівчатка?

-- Хлопці. Але при вчасній і правильній корекції гіперактивність в них минає з підлітковим віком.

 -- А чи не може бути так, що дитина не гіперактивна – вона індіго?

-- Гіперактивність часто плутають з індіго. Ця хибна iдея дуже розповсюджена. І коли пiдтвердження iндіговостi немає, виходить що для батькiв дитина -- індиго, а в суспiльствi індіговості дитини не визнають. Те, що батьки помиляються, стає помітним тоді, коли їх дитина потрапляє в колектив. І виходить, що вдома- дитина – індіго. Вона особлива, а в садочку, школі –просто некерований, і не отримує підтвердження ідеї батьків про власну виключність, унікальність.

 -- Чим загрожує гіперактивність?

-- Погіршуються стосунки дитини з батьками вчителями. Дитина замикається в собі. Вона починає вважати, що не така як інші, наслідок- зниження самооцінки.

-- Як поводитись батькам, які мають таких дітей?

-- Як я вже казала, звернутись до спеціалістів. Потім важливою є сама сім’я, в якій живе дитина. Усi члени родини повинні поводитись так, аби поведінка дитини не спричиняла конфлікти у сім*ї. З дитиною слід укласти певний контракт. Не сварити, не карати її, а домовитись.* Ось ти зараз зробиш уроки і ми підемо погуляємо в парк*. Дати дитині більше самостійності. Відправити у магазин за хлібом саму. Потім за це похвалити. На власному прикладі показати дитині, що за кожен вчинок настає відповідальність. Контролювати власні емоції. Не кричати у присутності дитини і на дитину. Обіймати дитину і нагадувати їй, як сильно ви її любите.

Налагодити дитині режим дня. Вiддати у спортивну секцiю, але не в будь-яку, а в ту, до якої дитина має схильності. Там дитина отримає нові враження, витратить енергію. Батькам слід знайти сильнi сторони своєї дитини i їх пiдтримувати. І ніколи, не показувати дитині, що вони соромляться її, що вони нею розчаровані. Щоб навіть емоційно дитина цього не відчувала.

До теми:

 

Психологи виділяють наступні діагностичні симптоми гіперактивних дітей:

1. Неспокійні рухи в кистях і стопах. Сидячи на стільці, дитина корчиться, звивається.

2. Дитина не може спокійно сидіти на місці, коли від неї цього вимагають.

3. Легко відволікається на сторонні подразники.

4. Насилу чекає своєї черги під час ігор і в різних ситуаціях в колективі (на заняттях, під час екскурсій і свят).

5. На питання часто відповідає, не замислюючись, не вислухавши їх до кінця.

6. При виконанні запропонованих завдань має труднощі (не пов'язані з негативною поведінкою або недостатністю розуміння).

7. Насилу зберігає увагу при виконанні завдань або під час ігор.

8. Часто переходить від однієї незавершеної дії до іншої.

 9. Не може бавитись тихо, спокійно.

10. Багато говорить.

11. Часто заважає іншим, наприклад, втручається в ігри інших дітей.

12. Часто складається враження, що дитина не слухає, коли звертаються саме до неї.

13. Губить свої речі в дитячому садочку, школі, удома, на вулиці.

14. Інколи робить вчинки, не замислюючись про наслідки, але пригод або гострих відчуттів спеціально не шукає (наприклад, вибігає на вулицю, не озираючись по сторонах).

 Діагноз вважається правомірним, якщо наявні щонайменше вісім зі всіх симптомів.

Чим відрізняється активна дитина від гіперактивної ?

 

Активна дитина:

 - Більшу частину дня віддає перевагу рухливим іграм, але якщо її зацікавити  - може й книжку з мамою почитати.

 - Швидко й багато говорить, задає багато запитань.

 - Для нього порушення сну й травлення (кишкові розлади) - скоріше виключення.

 - Дитина активна не завжди. Приміром, неспокійна і непосидюча удома, але спокійна - у садку, у гостях. З малознайомими людьми.

- Вона неагресивна. Тобто випадково або в запалі конфлікту може й побитись з іншими дітьми, але сама не провокує бійок.

Гіперактивна дитина:

 - Постійно перебуває в русі й не може себе контролювати. Тобто навіть якщо дитина втомилася, вона рухатися, а знесилившись остаточно, плаче й впадає в істерику.

 - Швидко й багато говорить, ковтає слова, перебиває, не дослуховує. Задає мільйон запитань, але рідко вислухує відповіді на них.

 - Дитину неможливо укласти спати. Коли вона спить, то уривками, неспокійно. У дитини часті кишкові розлади. Часто мають алергію.

 - Дитина – некерована. Абсолютно не реагує на заборони й обмеження. І в будь-яких умовах (дім, магазин, дитсадок, дитячий майданчик) поводиться однаково активно.

- Часто провокує конфлікти. Не контролює свою агресію - б'ється, кусається, штовхається, причому пускає в хід підручні засоби: іграшки, гілки, камені.

Автор материала: Тетяна Генадіївна Миснікова.
---